• Ви знаходитесь тут:

  • Головна
  • Протидія насильству

ПРИЧИНИ ПОЯВИ МОБІНГУ ЙОГО ФОРМИ, ОЗНАКИ, НАСЛІДКИ, ПРОФІЛАКТИКА ТА ЗАПОБІГАННЯ

Працівники, зокрема мають право на здорові і безпечні умови праці (частина друга статті 2 Кодексу законів про працю України).

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 1 Закону України "Про засади протидії та запобіганні дискримінації в Україні" утиск - небажана для особи та/або групи осіб поведінка, метою або наслідком якої є приниження їх людської гідності за певними ознаками або створення стосовно такої особи чи групи осіб напруженої, ворожої, образливої або зневажливої атмосфери.

/Files/images/1_ruh_21/мобінг.jpg

Мобінг (цькування) – діяння роботодавця або окремих працівників трудового колективу, які спрямовані на приниження гідності та честі працівника, його професійної (ділової) репутації у формі психологічного та/або економічного тиску, зокрема із застосуванням засобів електронних комунікацій, створення стосовно нього напруженої, ворожої, образливої атмосфери, у тому числі, що змушує особу недооцінювати власну професійну придатність.

Термін "мобінг" є загальним терміном, що описує декілька варіантів психологічної агресії на робочому місці, та має декілька видів:

• вертикальний мобінг – вид психологічної агресії, що здійснюється у площині «керівник – трудовий колектив», може проявлятися у двох видах: колективному тискові на керівника з боку підлеглих або ж тискові керівника на весь колектив або окремого його члена;

• горизонтальний мобінг – це вид психологічної агресії, що полягає у колективному тискові на одного з колег, ігнорування та цькування його;

• босинг (від англійського boss) – вид психологічної агресії, що полягає у зловживанні керівника владою, постійній, часто несправедливій критиці співробітників зі вказівкою на їх службову невідповідність;

• булінг (від англ. bully – задирака, забіяка, хуліган) – вид психологічної агресії, що полягає у приниженні одного члена робочого колективу іншим;

• «сендвіч-мобінг» – вид психологічної агресії, що полягає у тискові на одного з працівників як із боку колег, так із боку керівника;

• свідомий – цілеспрямовані дії, що мають конкретну, чітко сформульовану мету створити людині такі умови, щоб вона звільнилась з займаної посади, тобто йдеться про корисливі мотиви – зайняти чиюсь посаду, провести на неї когось зі «своїх», вислужитися перед начальством;

• неусвідомлений – нецілеспрямовані дії, за яких людина не усвідомлює того, що займається цькуванням і які є наслідком не толерантного ставлення, постійного роздратування, що накопичується по відношенню до когось із колег чи колективу взагалі.

Мобінг може бути: латентним і відкритим; індивідуальним і груповим, а також хронічним. Виживши одного колегу, мобер приймається за нову жертву, трапляються також булери-вампіри, яких цікавить переважно процес цькування, а зовсім не результат у вигляді звільнення колеги або підлеглого.

Причини появи мобінгу та його ознаки

Причини появи мобінгу можна поділити на зовнішні та внутрішні:

• зовнішні причини «на рівні соціуму загалом і групи зокрема» – це причини пов‘язані з життєвим циклом колективу, законами існування груп, культурою, мораллю, тобто вони не залежать від індивідуальності особистості. Виділяються наступні зовнішні причини мобінгу: - розподіл статусів в колективі, - примітивні реакції у спілкуванні, - успадкований стадний інстинкт, - вікові особливості розвитку, - низька загальна культура і мораль, - відсутність реально діючого правового механізму тощо.

• внутрішні причини «на рівні особистості» – це причини, які зумовлені особливостями психіки, життєвого досвіду, світогляду, переконань окремого індивіда. Проте основну роль в появі мобінгу відіграють внутрішні причини в той час як зовнішні лише сприяють процесу.

Форми мобінгу

Мобінг може набувати таких форм:

– авторитарний мобінг – здійснюється з боку начальника, який застосовує деструктивний стиль керування;

– зміщений мобінг – агресія спрямовується на третю особу, оскільки прояв її по відношенню до справжнього джерела є занадто небезпечним, а рівень розчарування ситуацією перейшов допустимі межі і рамки боротьби з проблемою, може бути реакцією на авторитарне знущання;

– мобінг «посвяти» – маємо справу з ним в ситуації, коли в колективі з‘являються нові члени, які піддаються спробам «тестуванню» старшими стажем;

– дискримінаційний мобінг – його жертвою стають особи, які відрізняються від загального колективу з точки зору цінностей важливих для його членів або особи, які не схвалюють встановлених в колективі норм;

– десигналізаційниймобінг – різновид дискримінаційного, застосовуваний по відношенню до особи, яка виявила негативні факти про своїх колег, інформуючи про них всередині організації (тобто керівників) або її оточення, за що у формі знущань отримує «покарання» від співпрацівників;

– сексуальний мобінг – сексуальне домагання є особливою формою даного явища, а в випадку групи може бути різновидом дискримінаційного мобінгу, де проявлення зацікавленості протилежною статтю або тією самою, залежно від преференції, не зустрічається схваленням;

– відбірковий мобінг – його метою є позбавлення даної особи з групи, дії стають щораз жорстокішими, поки мета не буде досягнута. Слід звернути увагу, що три вище згадані форми: «посвяти», дискримінаційний і відбірковий пов‘язані з етапами переходу працівника через організацію: вхід-трансфер-вихід, а головною метою кожного з них є нав‘язування працівнику правил поведінки даної групи і примус виконання існуючих всередині норм.

Наслідки

В яких би формах не проявлялись наслідки мобінгу, вони є тяжкими як для самого працівника, так і для колективу і підприємства в цілому. Серед наслідків психологічного переслідування, що відображаються на людині, виділяють наступні: зростання незадоволення, знервованості чи байдужості; часте порушення працівником встановлених правил, або занадто строге слідування їм; зниження працездатності; часті випадки стресових ситуацій та ослаблення імунітету на стрес, часом з травматичними нервовими кризами; фізіологічні патології: спочатку головний біль та безсоння, пізніше починає непокоїти серце і шлунок; потрапляння в залежність від наркотичних препаратів, алкоголю, тютюну; втрата самоповаги, заниження самооцінки; часом виразна агресія чи швидка втомлюваність; суїцидальні думки чи акти самоушкодження.

Наслідки, що відображаються на роботі колективу в цілому:

– зниження ефективності і продуктивності праці; – не поважаються правила, встановлені на підприємстві, та зростає критика щодо роботодавця та керівників;

– відбувається поступовий, але неухильний спад довіри між колегами та до керівництва, знижується почуття безпеки;

– збільшується кількість випадків відсутності працівників на роботі через хвороби та відпустки за свій рахунок;

– часті звільнення призводять до відтоку професіоналів, зростає загроза плину кадрів;

– спадає імунітет до стресу та погіршуються симптоми незадоволення;

– встановлюється чітка тенденція бачити великі проблеми там, де їх немає, тобто «робити з мухи слона»;

– колектив постійно шукає «жертву» – винуватця в ситуації, що склалась.

ПРОФІЛАКТИКА ТА ЗАПОБІГАННЯ

Існування мобінгу в трудових колективах може стати причиною зниження ефективності діяльності.

Тому власникам та директорам підприємств і організацій для профілактики мобінгу слід вжити ряд заходів:

- Формувати в організації здорову організаційну культуру.

Роль керівника — підтримати в робочих колективах здоровий соціально-психологічний клімат.

- Розвивати у вищого керівництва управлінські навички.

- Створювати механізми отримання зворотного зв’язку від службовців.

- Чітко формулювати службові обов’язки і точно позначати межі індивідуальної відповідальності кожного працівника.

- Забезпечити чіткий і раціональний поділ праці між різними структурними підрозділами, виключити перетин і дублювання поставлених перед ними завдань.

- Формувати зрозумілу систему кадрового просування, давати можливість кар’єрного росту.

- Забезпечити відкритість інформаційних потоків на підприємстві та створити прозорий механізм прийняття управлінських рішень.

- Виключити можливість родинних або інтимних зв’язків між керівництвом і підлеглими.

- Створювати нетерпимість у відношенні до пліток і припиняти будь-які інтриги на роботі.

Узагальнені рекомендації, як себе треба вести, щоб уникнути мобінгу на робочому місці:

1.По можливості будьте доброзичливі зі всім колективом. Це не означає, що треба перед усіма підлещуватися й плазувати.

2. Прийшовши на нову роботу (особливо під час випробувального терміну), спілкуйтеся з колективом більш рівно і формально ввічливо. Не прагніть відразу вплутуватися у внутрішні розборки, не привертайте зайву увагу неординарною поведінкою, не нав’язуйте свою емоційну прихильність.

3. Знайдіть золоту середину між тим, щоб не виділятися з колективу і зберегти своє обличчя.

4. Ніколи не принижуйте свого колегу. Навпаки, хваліть і намагайтеся підняти його у власних очах і в очах працівників. Тільки не перестарайтеся!

5. Не пліткуйте і не осуджуйте, а почувши плітку, не поширюйте її в колективі (і взагалі треба знати, коли слід промовчати).

6. Якщо хтось з працівників пробує вас «дістати», не переживайте, спокійним тоном спробуйте з’ясувати чого він домагається. Не реагуйте на образливі слова.

7. Пам’ятайте, що на ображених воду возять.

8. Не давайте себе в образу. Іноді варто «показувати зуби».

9. Не ігноруйте корпоративні заходи, дотримуйтеся традицій і неписаних правил колективу.

10. Не «фамільярничайте» з керівником, навіть якщо ви з ним у дружніх відносинах. Не афішуйте цю дружбу, дружите за межами фірми.

11. Сумлінно і професійно виконуйте свої обов’язки. При виникненні конфлікту начальник прийме вашу сторону, навряд чи він захоче втрачати хорошого працівника.

ЯК БОРОТИСЯ З МОБІНГОМ

З мобінгом боротися можна і робити це треба обов’язково. Якщо ви стали об’єктом цілеспрямованого, регулярного психологічного цькування, перш за все, необхідно спробувати зрозуміти чи з’ясувати причини. Аналіз ситуації дуже важливий, адже, не розібравшись, наслідком чого є мобінг, можна постійно «ставати на одні і ті ж граблі», знову і знову міняючи місце роботи. Іноді змінити ситуацію і змінити про себе думку колективу допомагає вчинок або відверта розмову.

Якщо метою моббера є усунення вас із фірми, і він не хоче йти ні на які компроміси, у вас залишається єдиний варіант — протистояння. Якщо головним порушником вашого спокою на роботі є безпосередній начальник, доведіть йому, і всьому колективу свою корисність, зробіть результати своєї професійної діяльності помітними не тільки для колег, але і для більш важливих і значимих осіб компанії.

У разі, якщо хтось хоче зайняти ваше місце, змушуючи вас піти з компанії, головне — бути напоготові і в жодному разі не допускати професійних помилок.

Позбутися від мобінгу нерідко допомагають такі підручні засоби, як портативна відеокамера або диктофон. За їх допомогою можна отримати незаперечні докази протиправних дій і зупинити мобінг шляхом загрози оприлюднення цих доказів.

Психологи радять при безперервному мобінгу покинути цей агресивно налаштований колектив, і чим раніше, тим краще, ніж терпіти тривалі приниження, які можуть стати причиною погіршення здоров’я.

Як працівник може протидіяти факту вчинення щодо нього мобінгу чи дискримінації?

1) Звернення до роботодавця.

Перш за все працівник має змогу реагувати на насильство/утиск/мобінг на роботі шляхом звернення до роботодавця з вимогою припинити протиправну діяльність, посилаючись на обов'язок роботодавця створювати умови для зростання продуктивності праці, забезпечувати трудову і виробничу дисципліну.

Звертаємо увагу! Оскільки явище мобінгу не регулюється наразі законодавством тому для захисту працівника при зверненні застосовуються й інші поняття, зокрема, утиск, дискримінація чи насильство, що залежить від конкретної ситуації яка склалась.

2) Звернення до профспілки

Профспілка, як оргaнізaція, що здійснює контроль за дотриманням трудового зaконодaвствa на конкретному підприємстві також може протидіяти проявам мобінгу на робочому місці шляхом звернення до роботодавця. Окрім того, дане звернення можна буде використати потім у разі необхідності як доказ.

3) Звернення зі скаргою до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Згідно з положеннями статті 9 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» Уповноважений Верховної Ради України з прав людини: у рамках здійснення контролю за додержанням прав та свобод людини і громадянина здійснює контроль за дотриманням рівних прав та можливостей жінок і чоловіків; розглядає звернення про випадки дискримінації за ознакою статі та насильства за ознакою статі.

4) Звернення до суду.

У разі якщо мобінг пов’язаний із ситуаціями, коли, наприклад, особу незаконно звільнили або позбавили премії працівник має право звернутися до суду для поновлення своїх порушених прав. У справах про поновлення на роботі працівник має право звернутися із позовом до суду протягом одного місяця з дня вручення копії наказу про звільнення, щодо інших випадків в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Доведення фактів вчинення мобінгу чи дискримінації

У справах про дискримінацію позивач зобов’язаний навести фактичні дані, які підтверджують, що дискримінація мала місце. Тобто саме працівник у разі звернення до суду повинен буде надавати докази, що його піддавали дискримінації чи мобінгу. На жаль, складається така ситуація, що роботодавець у таких справах буде знаходитися у більш вигідному становищі, ніж працівник, оскільки більшою частиною інформації буде володіти саме він. Але все ж таки що можна використати в якості доказів?

Для цього підійде наявність аудіо чи відеодоказів, свідчення колег, документальні підтвердження економічного чи будь-якого іншого тиску. Наприклад, якщо всі працівники отримали премію, а ви ні – свідчення цього можна отримати в документації компанії.

Механізм захисту від сексуальних домагань

Досить часто працівники стикаються із сексуальними домаганнями на робочому місці.

Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок та чоловіків» визначає сексуальні домагання як «дії сексуального характеру, виражені словесно (погрози, залякування, непристойні зауваження) або фізично (доторкання, поплескування), що принижують чи ображають осіб, які перебувають у відносинах трудового, службового, матеріального чи іншого підпорядкування».

Відповідно до ст. 22 Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків», якщо працівник чи працівниця стали об'єктом сексуальних домагань або постраждала від насильства за ознакою статі, то вони мають право звернутися зі скаргою до державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та/або до суду в порядку, визначеному законом.

Окрім цього, Закон встановлює, що особа має право на відшкодування матеріальних збитків та моральної шкоди, завданих їй унаслідок дискримінації за ознакою статі чи сексуальних домагань.

Також не називаючи прямо, про сексуальні домагання зазначено у Кримінальному кодексі України, а саме в статті 154, де визнає злочином «примушування жінки чи чоловіка до вступу в статевий зв'язок природним або неприродним способом особою, від якої жінка чи чоловік матеріально або службово залежні».

У даному випадку працівнику чи працівниці в обов'язковому порядку слід звернутись до правоохоронних органів із заявою.

Також в даному контексті необхідно згадати про Конвенцію Міжнародної організації праці № 190 про викорінення насильства та домагань у сфері праці, 2019 року (далі - Конвенція). Дана Конвенція та супровідна Рекомендація МОП No 20 це єдиний міжнародний документ, що містить норми щодо усунення насильства і домагань у сфері праці.

Норми Конвенції застосовується до всіх категорій працівників, які працюють у формальному та неформальному секторі економіки, осіб, які працюють за цивільно-правовими договорами, стажерів та осіб, які проходять професійну підготовку, працівників, трудові відносини яких були припинені, волонтерів, шукачів роботи та здобувачів вакансій, а також осіб, які здійснюють владні функції, які виконують обов’язки і несуть відповідальність роботодавця.

Ратифікація Конвенції Україною та подальша імплементація її положень в національне законодавство - це необхідний та важливий крок для забезпечення здорових та безпечних умов праці для працівників.

Країни, які ратифікували конвенцію (наразі це Аргентина, Греція, Намібія, Сомалі, Уругвай, Республіка Маврикій, Фіджі та Еквадор), зобов'язуються ввести законодавчу заборону на насильство і домагання на робочих місцях, здійснювати моніторинг цієї заборони і забезпечити працівникам вільний доступ до засобів правового захисту.

Окрім цього, ратифікація Конвенції МОП № 190 може пришвидшити прийняття закону про мобінг в Україні. Адже Конвенцією передбачається прийняття правових актів щодо насильства і домагань на робочих місцях.

Законопроєктом № 5749 від 12.07.2021 передбачено встановлення адміністративної відповідальності за вчинення мобінгу, шляхом внесення відповідних змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Отже, вчинення мобінгу (цькування) тягне за собою накладення штрафу від 1 700 грн до 2 550 грн або громадські роботи на строк від 20 до 40 годин.

Те саме діяння, вчинене групою осіб або повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення тягне за собою накладення штрафу від 3 400 грн до 5 100 грн або громадські роботи на строк від 40 до 60 годин.


Вакцинація чи відсторонення від роботи: права та обов’язки всіх зацікавлених сторін

Якщо вчитель не має протипоказань до щеплення і не вакцинувався, його можуть відсторонити від роботи.

Вакцинування та можливе відсторонення від роботи тих, хто за відсутності протипоказань не здійснив його, механізм та наслідки відсторонення від роботи.

Нормативно-правові акти, використані в матеріалі:

• Кодекс законів про працю України;

• Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» від 24.02.1994, № 4004-XII;

• Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06.04.2000, № 1645-III;

• Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» від 19.11.1992, № 2801-XII;

• Закон України «Про лікарські засоби» від 04.04.1996, № 123/96-ВР;

• Постанова КМУ «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 09.12.2020, № 1236;

• Постанова КМУ «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. № 1236» від 20.10.2021, № 1096;

• Постанова КМУ «Деякі питання державної реєстрації вакцин або інших медичних імунобіологічних препаратів для специфічної профілактики гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, під зобов’язання для екстреного медичного застосування» від 08.02.2021, № 95;

• Постанова КМУ «Деякі питання державної компенсації шкоди, пов’язаної з ускладненнями, що можуть виникнути після вакцинації від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 31.03.2021, № 371;

• Положення про Міністерство охорони здоров’я України, затверджене постановою КМУ від 25.03.2015 № 267;

• Наказ МОЗ України «Про порядок проведення профілактичних щеплень в Україні та контроль якості й обігу медичних імунобіологічних препаратів» від 16.09.2011, № 595, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 10.10.2011 за № 1159/19897;

• Наказ МОЗ України «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов’язковим профілактичним щепленням» від 04.10.2021, № 2153.

Законність обов’язкової вакцинації певних категорій населення

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та статтею 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» в Україні обов’язковими є профілактичні щеплення проти туберкульозу, поліомієліту, дифтерії, кашлюка, правця та кору.

При цьому передбачається, що працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов’язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов’язкових профілактичних щеплень, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт (ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).

Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов’язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється Міністерством охорони здоров’я України (ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).

Наразі наказом МОЗ від 04.10.2021 року №2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов’язковим профілактичним щепленням» на період дії карантину обов’язковій вакцинації проти COVID-19 підлягають працівники:

• центральних органів виконавчої влади та їхніх територіальних органів;

• місцевих державних адміністрацій та їхніх структурних підрозділів;

• закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Варто звернути увагу на положення, які містить вказаний наказ МОЗ.

Передбачається, що щеплення є обов’язковим в разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров’я України від 16.09.2011 № 595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10.10.2011 за № 1161/19899 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров’я України від 11.10.2019 № 2070).

Міністерство юстиції України зробило висновок, що наказ МОЗ № 2153 відповідає Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема статті 8 Конвенції «Право на повагу до приватного і сімейного життя», а також практиці Європейського суду з прав людини, свідченням чого є реєстрація цього наказу Міністерством юстиції України.

________________________________________

Державна реєстрація нормативно-правового акта полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України, та зобов’язанням України у сфері європейської інтеграції та праву Європейського Союзу (acquis ЄС), антикорупційної та гендерно-правової експертиз з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, а також прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів.

(п. 4 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою КМУ від 28.12.1992 № 731)

________________________________________

Тож у разі виникнення недовіри до вказаного наказу МОЗ та питань щодо його законності, не має бути сумнівів зважаючи на те, що необхідну процедуру введення його в дію він пройшов.

Таким чином, якщо ставити питання обов’язковості вакцинування для працівників з наведеного вище переліку наказ МОЗ № 2153, робимо висновок, що його можуть не робити лише ті працівники, які мають саме абсолютні протипоказання до проведення профілактичних щеплень.

Основні рекомендації вже неодноразово розглядалися і приймалися відповідними рішеннями, але наразі є уточненими, оновленими та мають відповідний термін дії.

Протипоказання до вакцинації може встановлювати сімейний або лікуючий лікар та надати відповідний висновок про тимчасове чи постійне протипоказання. За потреби для отримання додаткової інформації щодо верифікації діагнозу, перебігу захворювання, необхідності додаткових обстежень лікар може також скеровувати пацієнта до профільного спеціаліста, за висновком якого остаточно приймає рішення, чи здійснювати вакцинацію чи відтермінувати її до певного часу.

Якщо в пацієнта є протипоказання до щеплення однією з вакцин проти COVID-19 за можливості особа має вакцинуватися іншими типами вакцин.

Передбачено в майбутньому можливість внесення висновку про протипоказання до другої дози або загального протипоказання до вакцинації в електронну систему охорони здоров’я.

Протипоказання можуть бути:

1. Абсолютні – стан, за якого існує чітко визначена ймовірність виникнення серйозної побічної реакції на введену вакцину у пацієнта, а ризики від проведення вакцинації значно перевищують переваги від проведення щеплення.

Абсолютні протипоказання можуть бути постійними й тимчасовими:

Постійні протипоказання – протипоказання до щеплень, що мають постійний пожиттєвий характер.

Тимчасові протипоказання – протипоказання, які мають тимчасовий характер та зникають з часом.

2. Застереження (вакцинація з пересторогою) – ситуація, за якої остаточне рішення щодо щеплення приймається лікарем з урахуванням переваг над ризиками від щеплення.

Єдиним абсолютним постійним протипоказанням до щеплення конкретною вакциною є анафілактична реакція на першу дозу цієї вакцини. У цьому випадку пацієнтові буде рекомендовано щепитися від COVID-19 іншою вакциною за умови її наявності. Якщо у пацієнта є алергія на один із компонентів вакцини від COVID-19, йому також слід щепитися іншою вакциною.

Тимчасовими протипоказаннями є:

• Гострі захворювання з підвищенням температури вище 38,0 °C. Вакцинація може бути проведена після одужання та за відсутності ознак гострої хвороби. Довідка видається на термін до 2 тижнів від початку захворювання.

• Лікування моноклональними антитілами або реконвалесцентною плазмою. Вакцинація може бути проведена через 90 днів після закінчення курсу терапії. Термін дії довідки – 3 місяці.

• Введення вакцин проти інших інфекційних хвороб. Вакцинація від COVID-19 має бути проведена через 14 днів після введення вакцини проти інших інфекційних хвороб (за винятком інактивованої вакцини проти грипу, яку можна вводити одночасно з антиковідною вакциною в різні руки). В проміжку між першою та другою дозою вакцини проти COVID-19 можуть бути введені інші вакцини з дотриманням 14-денного інтервалу. Термін дії довідки – 14 днів.

• Проба з туберкуліном або аналіз крові на туберкульоз (IGRA). У разі необхідності провести пробу з туберкуліном або IGRA, її слід провести та інтерпретувати перед проведенням вакцинації або відкласти щонайменше на 4 тижні після проведення вакцинації проти COVID-19. Вакцинація від COVID-19 може бути здійснена в будь-який час після завершення всіх етапів проби з туберкуліном. Термін дії довідки – до завершення оцінки проби/IGRA.

• COVID-19 в анамнезі. Вакцинацію може бути відтерміновано на 3 місяці від часу перебігу COVID-19 або здійснена раніше, але не раніше ніж через 28 днів від першого дня появи симптомів або лабораторного підтвердження діагнозу COVID-19 методом ПЛР/визначення антигену вірусу SARS-CoV-2. Якщо людина захворіла на ковід після отримання першої дози антиковідної вакцини, друга доза може бути введена відповідно до затверджених схем вакцинації конкретних вакцин, але не раніше ніж через 28 днів від першого дня появи симптомів або лабораторного підтвердження діагнозу COVID-19. Термін дії довідки – до 3-х місяців.

Вакцинація з пересторогою або особливі стани:

• Онкологічна хвороба. Вакцинація проти COVID-19 осіб з онкопатологією є пріоритетною. При її здійсненні слід дотримуватися відповідних рекомендацій НТГЕІ – http://bit.ly/NTHEI_onco.

• Аутоімунне захворювання. Пацієнти, які проходять лікування препаратом «Ритуксимаб», повинні відкласти вакцинацію щонайменше на 4 тижні після останньої дози цього препарату. Більше рекомендацій у підпункті 5.6 пункту 5 Наказу МОЗ України від 11.10.2019 № 2070.

• Особи з імунодефіцитом. Наявних нині даних недостатньо для оцінки ефективності та ризиків вакцини для осіб із важкими імунодефіцитними станами. Враховуючи, що вакцина не є «живою», а особи з імунодефіцитом мають вищий ризик важкої хвороби та смерті від COVID-19, вони можуть бути вакциновані.

Крім того, існують протипоказання до введення окремих вакцин, наприклад CoronaVac від SinovacBiotech протипоказаний вагітним. Якщо у вас є питання щодо вибору вакцини, зверніться до свого сімейного лікаря.

Нагадаємо, що перевірка кількості антитіл або інші лабораторні дослідження перед вакцинацією від COVID-19 не потрібні.

Законність відсторонення від роботи

Отже, якщо ви, наприклад, вчитель, і ви не маєте абсолютних протипоказань щодо щеплення (підтверджених належним чином та документом лікаря) і не вакцинувалися, будьте готові до відсторонення від роботи. Керівники закладів змушені будуть застосувати цей захід, оскільки він прямо передбачений на рівні законодавства.

Так, зокрема, відповідно до постанови КМУ № 1236 (в оновленій редакції) саме керівники державних органів (державної служби), керівники підприємств, установ та організацій мають забезпечити:

1) контроль за проведенням обов’язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов’язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов’язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров’я від 4 жовтня 2021 р. № 2153;

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов’язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов’язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров’я;

3) взяття до відома, що:

• на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»;

• відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов’язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

• строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Варто означити деякі процедурні моменти відсторонення від роботи.

Важливо: в законодавстві відсутнє визначення поняття «відсторонення від роботи», отже виникають певні труднощі щодо того, яким чином це правильно здійснювати.

Виходити в першу чергу необхідно з того, що на практиці відсторонення від роботи означає призупинення трудових правовідносин (тимчасове увільнення працівника від обов’язку виконувати роботу за укладеним трудовим договором і, в свою чергу, тимчасове увільнення роботодавця від обов’язку забезпечувати працівника роботою або створювати умови для її виконання та відповідно, сплачувати заробітну плату.

Важливо розуміти, що тимчасове увільнення працівника від виконання ним його трудових обов’язків в порядку відсторонення від роботи (на умовах та підставах встановлених законодавством) за своєю суттю не є дисциплінарним стягненням, а є особливим запобіжним заходом. Застосовується такий захід у виняткових випадках, і має за мету відвернення та/або попередження негативних наслідків. Призупинення трудових відносин в такому випадку не тягне за собою обов’язкове припинення самих трудових відносин. На період усунення від роботи за працівником зберігається його робоче місце.

За загальним правилом відсторонення від роботи працівника здійснюється роботодавцем з підстав, передбачених законодавством з власної ініціативи (такими підставами, в тому числі рахуються наведені у вищезгаданих законах та постанова КМУ № 1236).

Відсторонення від роботи оформляється наказом (розпорядженням) роботодавця. В ньому мають бути наведені підстава та строки відсторонення.

Працівник має ознайомитись з таким наказом негайно під розпис, оскільки йдеться про реалізацію права працівника на працю.

Враховуючи, що в наказі про відсторонення від роботи не буде зазначатися конкретний строк відсторонення, варто після усунення всіх підстав, які слугували причиною такого відсторонення, видати наказ про допуск до роботи.

Відсторонених працівників доцільно повідомити про наслідки такого тимчасового заходу. Їх декілька.

• У випадку відсторонення працівника від роботи з припиненням виплати заробітної плати, допомога по тимчасовій непрацездатності не надається (статтею 22 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» передбачено, що допомога по тимчасовій непрацездатності надається застрахованій особі, як повна або часткова компенсація заробітної плати, котру вона втрачає внаслідок захворювання, або інших страхових випадків). За період відсторонення від роботи без збереження заробітної плати сплата страхового внеску на соціальне страхування не здійснюється, і такий період до страхового стажу не зараховується.

• Відповідно до статті 82 КЗпП, статті 9 Закону України «Про відпустки» період відсторонення працівника від роботи не враховується до стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку.

Роботодавцеві також слід звернути увагу на норми статті 44-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення «Порушення правил щодо карантину людей», яка визначає, що порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами, – тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб – від двох до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Працівники мають право на звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади, крім випадків, передбачених законодавством (стаття 2 КЗпП). Згідно з роз’ясненнями Пленуму Верховного суду України, викладеними у пункту 10 Постанови від 24.12.1999 № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», якщо буде встановлено, що на порушення статті 46 КЗпП роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв’язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу (стаття 235 КЗпП). За порушення законодавства про працю винні особи притягаються до відповідальності згідно з законодавством.

Додатки: Зразки відповідних наказів.

ДОДАТОК 1

Повідомлення працівнику про обов’язкове щеплення проти COVID-19

МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ПРАВА ТА ТЕХНОЛОГІЙ

(МУПТ)

ПОВІДОМЛЕННЯ

22.10.2021 № 41

Київ

Про обов’язкове профілактичне щеплення

проти COVID-19 Викладачу кафедри

кримінального права

юридичного факультету

Петру Марченку

Шановний пане Петре!

Повідомляємо, що з 08 листопада 2021 р. на період дії карантину, встановленого КМУ, щеплення проти COVID-19 обов’язкове для працівників нашого університету.

На підставі наказу МОЗ «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов’язковим профілактичним щепленням» від 04 жовтня 2021 р. № 2153 просимо до 05 листопада 2021 р. надати документ, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення проти COVID-19, наприклад:

• документ, який підтверджує, що Ви отримали повний курс вакцинації або одну дозу дводозної вакцини від COVID-19, включеної ВООЗ до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях;

• міжнародний, внутрішній сертифікат або іноземний сертифікат, що підтверджує вакцинацію від COVID-19 однією дозою дводозної вакцини (жовтий сертифікат) або однією дозою однодозної вакцини чи двома дозами дводозної вакцини (зелений сертифікат), які включені ВООЗ до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях.

Також Ви можете надати довідку про абсолютні протипоказання відповідно доПереліку медичних протипоказань та застереженьдо проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16 вересня 2011 р. № 595.

Якщо до 05 листопада 2021 р.Ви не надасте одного із зазначених документів, 08 листопада 2021 р. Вас відсторонять від роботи без збереження заробітної плати на підставі статті 46 КЗпПта статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06.04.2000 № 1645-III.

Інформуємо також, що період відсторонення від роботи без збереження заробітної плати не увійде до страхового стажу для призначення пенсії та оплати тимчасової непрацездатності, адже за цей період роботодавець не сплачуватиме за Вас страховий внесок. Період відсторонення без збереження зарплати не увійде й до стажу, що дає право на щорічну відпустку (ст. 9 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 № 504/96-ВР).

Ректор Поважний Олександр ПОВАЖНИЙ

Із повідомленням ознайомлений, другий примірник повідомлення отримав:

МарченкоПетро Марченко

Додаток 2

N-ська область

________________________________________

(назва закладу)

________________________ ради

Н А К А З

15.11.2021 _________________ № -

Про допуск до роботи Підковирної Т. І.

З урахуванням виконання норм ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та вимог постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. № 1236 “Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2”, а також норм наказу Міністерства охорони здоров’я України від 04.10.2021 № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням»

НАКАЗУЮ:

За результатами здійснення контролю щодо обов’язкового профілактичного щеплення проти COVID-19 допустити до роботи Підковирну Тетяну Іванівну – заступника директора з питань навчально-виховної роботи, з 15 листопада 2021 року як таку, що усунула причини її відсторонення.

Підстава:

Медичний висновок від 12.11.2021 р.про наявність у Підковирної Т.І. абсолютних протипоказань до вакцинації проти COVID-19.

Директор (підпис) Рішуча Л. І.

Ознайомлена __________ Підковирна Т.І.

«______» _________ 2021 р.

Додаток 3

N-ська область

________________________________________

(назва закладу)

________________________ ради

Н А К А З

15.11.2021 _________________ № -

Про допуск до роботи Підковирної Т. І.

З урахуванням виконання норм ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та вимог постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. № 1236 “Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2”, а також норм наказу Міністерства охорони здоров’я України від 04.10.2021 № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням»

НАКАЗУЮ:

За результатами здійснення контролю щодо обов’язкового профілактичного щеплення проти COVID-19 допустити до роботи Підковирну Тетяну Іванівну – заступника директора з питань навчально-виховної роботи, з 15 листопада 2021 року як таку, що усунула причини її відсторонення.

Підстава:

Медичний висновок від 12.11.2021 р.про наявність у Підковирної Т.І. абсолютних протипоказань до вакцинації проти COVID-19.

Директор (підпис) Рішуча Л. І.

Ознайомлена __________ Підковирна Т.І.

«______» _________ 2021 р.


ЗАПОБІГАННЯ ТА ПРОТИДІЯ БУЛІНГУ В НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ ОСВІТИ

Верховною Радою України було прийнято Закон України від 18 грудня 2019 року № 2657-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, щодо протидії булінгу (цькуванню)», зокрема вказаним нормативно-правовим актом внесено зміни до Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП) та Закону України «Про освіту» (далі – Закон) які направлені на удосконалення відносин у сфері протидії булінгу (цькуванню).

Згідно із Законом України «Про освіту», булінг (цькування) – це діяння (дії або бездіяльність) учасників освітнього процесу, які полягають у психологічному, фізичному, економічному, сексуальному насильстві, у тому числі із застосуванням засобів електронних комунікацій, що вчиняються стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи та (або) такою особою стосовно інших учасників освітнього процесу, внаслідок чого могла бути чи була заподіяна шкода психічному або фізичному здоров’ю потерпілого.

ЮНІСЕФ визначає булінг (від анг. to bull – переслідувати) як небажану агресивну поведінку дітей шкільного віку, яка призводить до цькування дитини іншою дитиною чи групою дітей з метою приниження, залякування та демонстрації сили.

Відповідно до дослідження ЮНІСЕФ в Україні:

67% дітей в Україні у віці від 11 до 17 років стикалися з проблемою булінгу;

24% дітей стали жертвами булінгу;

48% дітей нікому не розповідали про випадки булінгу;

44% школярів були спостерігачами булінгу, але ігнорували його, бо їм було страшно за себе;

більшість дітей булять за те, що вони виглядають, говорять, думають не так, як інші діти.

З метою створення безпечного освітнього середовища в закладі освіти має бути запроваджений комплексний підхід у сфері запобігання та протидії проявам булінгу (цькування).

У комплексному підході можна відзначити два ключових напрями:

• управлінський;

• просвітницький.

Управлінський напрям – це аналіз ситуації в закладі освіти, розробка правил поведінки, алгоритмів дій, плану заходів, здійснення моніторингу його реалізації та безпечності, комфортності освітнього середовища тощо.

Управлінський напрям реалізується керівником закладу освіти та включає такі заходи:

• перевірку приміщень,

• території закладу освіти з метою виявити місця, які потенційно можуть бути небезпечними та сприятливими для вчинення булінгу (цькування),

• належних заходів безпеки (пост охорони, контрольно-пропускний режим, спостереження за місцями загального користування (їдальні, коридори, роздягальні, ігрові майданчики, шкільні подвір’я тощо) і технічними приміщеннями).

План заходів, спрямованих на запобігання та протидію булінгу (цькуванню) в закладі освіти, розробляється та затверджується керівником закладу освіти з урахуванням пропозицій територіальних органів (підрозділів):

– Національної поліції України;

– центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я (Міністерства охорони здоров’я);

–головного органу у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну правову політику (Міністерства юстиції);

– служб у справах дітей;

– центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді.

Керівник закладу освіти повинен довести до відома здобувачів освіти, педагогічних, науково-педагогічних, працівників, батьків та інших учасників освітнього процесу щодо їх обов’язку повідомляти керівника закладу про випадки булінгу (цькування), учасниками або свідками якого вони стали, або підозрюють про його вчинення по відношенню до інших осіб за зовнішніми ознаками, або про які отримали достовірну інформацію від інших осіб.

У разі, якщо Комісія не кваліфікує випадок як булінг (цькування), а постраждалий не згодний з цим, то він може одразу звернутись до органів Національної поліції України із заявою, про що керівник закладу освіти має повідомити постраждалого.

Варто пам’ятати, що булінг (цькування) негативно впливає на фізичне та психічне здоров’я всіх учасників цього процесу, тому керівник закладу освіти за будь-якого рішення комісії з розгляду випадків булінгу (цькування) забезпечує виконання заходів для надання соціальних та психолого- педагогічних послуг здобувачам освіти, які вчинили булінг (цькування), стали його свідками або постраждали від булінгу (цькування).

Психологічний супровід таких осіб здійснює соціальний педагог у взаємодії із практичним психологом. З цією метою можна запровадити консультаційні години у практичного психолога і соціального педагога, скриньки довіри, оприлюднення телефонів довіри, зокрема:

проведення регулярного моніторингу безпечності та комфортності закладу освіти та освітнього середовища шляхом опитування,

анкетування та вжиття відповідних заходів реагування.

Просвітницький напрям – це системна робота з інформування, роз’яснення з метою формування навичок толерантної та ненасильницької поведінки, спілкування та взаємодії всіх учасників освітнього процесу.

Керівник закладу освіти зобов’язаний забезпечити оприлюднення на веб-сайтах, на дошках оголошень та при проведенні інструктажів для всіх працівників закладу освіти:

– правил поведінки здобувачів освіти в закладі освіти;

– плану заходів закладу освіти, спрямованих на запобігання та протидію булінгу (цькуванню);

– процедури подання учасниками освітнього процесу заяв про випадки булінгу (цькування) в закладі освіти (форма заяви, примірний зміст, терміни та процедуру розгляду відповідно до законодавства тощо);

– порядку реагування на доведені випадки булінгу (цькування) в закладі освіти тавідповідальність осіб, причетних до булінгу (цькування).

Форми та види булінґу: Людину, яку вибрали жертвою і яка не може постояти за себе, намагаються принизити, залякати, ізолювати від інших різними способами.

Найпоширенішими формами булінґу є:

словесні образи, глузування, обзивання, погрози;

образливі жести або дії, наприклад, плювки;

залякування за допомогою слів, загрозливих інтонацій, щоб змусити жертву щось зробити чи не зробити;

ігнорування, відмова від спілкування, виключення із гри, бойкот;

вимагання грошей, їжі, речей, умисного пошкодження особистого майна жертви.

фізичне насилля (удари, щипки, штовхання, підніжки, викручування рук, будь-які інші дії, які заподіюють біль і навіть тілесні ушкодження);

приниження за допомогою мобільних телефонів та інтернету (СМС-повідомлення, електронні листи, образливі репліки і коментарі у чатах і т.д.), поширення чуток і пліток.

Види булінґу можна об’єднати у групи словесного (вербального), фізичного, соціального (емоційного) й електронного (кібербулінґ) знущання, які часто поєднуються для більш сильного впливу.

70 % знущань відбуваються словесно: принизливі обзивання, глузування, жорстока критика, висміювання та ін. На жаль, кривдник часто залишається непоміченим і непокараним, однак образи безслідно не зникають для «об’єкта» приниження.

Фізичне насильство найбільш помітне, однак становить менше третини випадків булінґу (нанесення ударів, штовхання, підніжки, пошкодження або крадіжка особистих речей жертви та ін.).

Найскладніше зовні помітити соціальне знущання — систематичне приниження почуття гідності потерпілого через ігнорування, ізоляцію, уникання, виключення.

Нині набирає обертів кібербулінґ. Це приниження за допомогою мобільних телефонів, інтернету. Діти реєструються в соціальних мережах, створюють сайти, де можуть вільно спілкуватися, ображаючи інших, поширювати плітки, особисті фотографії або зроблені в роздягальнях чи вбиральнях.

Що можуть зробити вчителі: У школі вирішальна роль у боротьбі з булінґом належить учителям. Проте впоратися з цією проблемою вони можуть тільки за підтримки керівництва школи, батьків, представників місцевих органів влади та громадських організацій. Для успішної боротьби з насильством у школі:

• Усі члени шкільної спільноти мають дійти єдиної думки, що насильство, цькування, дискримінація за будь-якою ознакою, сексуальні домагання і нетерпимість у школі є неприйнятними.

• Кожен має знати про те, в яких формах може виявлятися насильство й цькування і як від нього страждають люди. Вивчення прав людини і виховання в дусі миру має бути включено до шкільної програми.

• Спільно з учнями мають бути вироблені правила поведінки у класі, а потім загальношкільні правила. Правила мають бути складені в позитивному ключі «як треба», а не як «не треба» поводитися. Правила мають бути зрозумілими, точними і короткими.

• Дисциплінарні заходи повинні мати виховний, а не каральний характер. Осуд, зауваження, догана мають бути спрямовані на вчинок учня і його можливі наслідки, а не на особистість порушника правил.

• Жоден випадок насильства або цькування і жодну скаргу не можна залишати без уваги. Учням важливо пояснити, що будь-які насильницькі дії, образливі слова є неприпустимими. Реакція має бути негайною (зупинити бійку, припинити знущання) та більш суворою при повторних випадках агресії.

• Аналізуючи ситуацію, треба з’ясувати, що трапилося, вислухати обидві сторони, підтримати потерпілого й обов’язково поговорити із кривдником, щоб зрозуміти, чому він або вона так вчинили, що можна зробити, щоб таке не повторилося. До такої розмови варто залучити шкільного психолога.

• Залежно від тяжкості вчинку можна пересадити учнів, запропонувати вибачитися, написати записку батькам або викликати їх, позбавити учня можливості брати участь у позакласному заході.

• Учням треба пояснити, що навіть пасивне спостереження за знущаннями і бійкою надихає кривдника продовжувати свої дії. Свідки події повинні захистити жертву насильства і , якщо треба, покликати на допомогу дорослих.

• Потрібно запровадити механізми повідомлення про випадки насильства, щоб учні не боялися цього робити. Ці механізми повинні забезпечувати учням підтримку і конфіденційність, бути тактовними.

• Для успішного попередження та протидії насильству треба проводити заняття з навчання навичок ефективного спілкування та мирного розв’язання конфліктів.

До функцій засновника закладу освіти або уповноваженої ним особи відповідно до Закону України «Про освіту» належить здійснення контролю за виконанням плану заходів, спрямованих на запобігання та протидію булінгу

(цькуванню) в закладі освіти та розгляд скарг про відмову у реагуванні на випадки булінгу (цькування) за відповідними заявами. Для виконання цих функцій рекомендовано призначити відповідальну особу з числа педагогічних працівників та на своїх веб-сайтах оприлюднити інформацію, хто виконує відповідну функцію та процедуру подання заяв.

Крім того, згідно з КУпАП булінг (цькування) учасника освітнього процесу тягне за собою накладання штрафу від 50 до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян ( 850 – 1700 грн. ), або від 20 до 40 годин громадських робіт. Якщо булінг (цькування) вчинено групою осіб або повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення, штраф становитиме від 100 до 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян ( 1700-3400 грн. ), або громадські роботи на строк від 40 до 60 годин. Булінг (цькування), вчинений малолітньою або неповнолітньою особою, тягне за собою накладання штрафу на батьків або осіб, які їх замінюють.

Неповідомлення керівником закладу освіти уповноваженого підрозділу органів Національної поліції України про випадки булінгу (цькування) учасника освітнього процесу тягне за собою накладення на нього штрафу від 50 до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян ( 850 – 1700 грн. ), або виправні роботи на строк до 1 місяця з відрахуванням до 20 процентів заробітку.


Запобігання та протидія домашньому насильству

Домашнє насильство є системною проблемою. Відповідно до соціологічних опитувань, проведених Фондом ООН у галузі народонаселення (UNFPA), 45% опитаних українців стикалися з проявами домашнього насильства у дитинстві, з 31 % у дорослому віці.
7 січня 2018 року набрав чинності Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», в якому запроваджено комплексний підхід та визначено систему заходів щодо запобігання та протидії фізичному, психологічному та сексуальному насильству в сім’ї.
Дія даного Закону, незалежно від факту спільного проживання, поширюється на таких осіб:
• Подружжя
• Колишнє подружжя
• Наречені
• Мати (батько) або діти одного з подружжя (колишнього подружжя) та інший з подружжя (колишнього подружжя)
• Особи, які спільно проживають (проживали) однією сім’єю, але не перебувають (не перебували) у шлюбі між собою, їхні батьки та діти
• Особи, які мають спільну дитину (дітей)
• Батьки (мати, батько) і дитина (діти)
• Дід (баба) та онук (онука)
• Прадід (прабаба) та правнук (правнучка)
• Вітчим (мачуха) та пасинок (падчерка)
• Рідні брати і сестри
• Інші родичі: дядько (тітка) та племінник (племінниця), двоюрідні брати і сестри, двоюрідний дід (баба) та двоюрідний онук (онука)
• Діти подружжя, колишнього подружжя, наречених, осіб, які мають спільну дитину (дітей), які не є спільними або всиновленими
• Опікуни, піклувальники, їхні діти та особи, які перебувають (перебували) під опікою, піклуванням
• Прийомні батьки, батьки-вихователі, патронатні вихователі, їхні діти та прийомні діти, діти-вихованці, діти, які проживають (проживали) в сім’ї патронатного вихователя
• Інші родичі, інші особи, які пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки, за умови спільного проживання
Домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім’ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім’єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь (стаття 1 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" (далі - Закон).
Статтею 126-1 Кримінального кодексу України домашнє насильство визначене, як умисне систематичне вчинення фізичного, психологічного або економічного насильства щодо подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах, що призводить до фізичних або психологічних страждань, розладів здоров’я, втрати працездатності, емоційної залежності або погіршення якості життя потерпілої особи.
Домашнє насильство, у свою чергу, поділяється на такі види:
1. економічне насильство - форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру;
2. психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров’ю особи;
3. сексуальне насильство - форма домашнього насильства, що включає будь-які діяння сексуального характеру, вчинені стосовно повнолітньої особи без її згоди або стосовно дитини незалежно від її згоди, або в присутності дитини, примушування до акту сексуального характеру з третьою особою, а також інші правопорушення проти статевої свободи чи статевої недоторканості особи, у тому числі вчинені стосовно дитини або в її присутності;
4. фізичне насильство - форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.
Закон України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" у своїх нормах чітко визначає перелік суб`єктів, які наділені відповідними повноваженнями для захисту осіб, які постраждали від домашнього насильства.
Органи Національної поліції
До повноважень уповноважених підрозділів органів Національної поліції України у сфері запобігання та протидії домашньому насильству належать:
• виявлення фактів домашнього насильства та своєчасне реагування на них;
• прийом і розгляд заяв та повідомлень про вчинення домашнього насильства, у тому числі розгляд повідомлень, що надійшли до кол-центру з питань запобігання та протидії домашньому насильству, насильству за ознакою статі та насильству стосовно дітей, вжиття заходів для його припинення та надання допомоги постраждалим особам з урахуванням результатів оцінки ризиків у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спільно з Національною поліцією України;
• інформування постраждалих осіб про їхні права, заходи і соціальні послуги, якими вони можуть скористатися;
• винесення термінових заборонних приписів стосовно кривдників;
• взяття на профілактичний облік кривдників та проведення з ними профілактичної роботи в порядку, визначеному законодавством;
• здійснення контролю за виконанням кривдниками спеціальних заходів протидії домашньому насильству протягом строку їх дії;
• анулювання дозволів на право придбання, зберігання, носіння зброї та боєприпасів їх власникам у разі вчинення ними домашнього насильства, а також вилучення зброї та боєприпасів у порядку, визначеному законодавством;
• взаємодія з іншими суб’єктами, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству;
• звітування центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, про результати здійснення повноважень у цій сфері у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству.
Важливим є той факт, що поліцейські можуть проникати до житла особи без вмотивованого рішення суду в невідкладних випадках, пов’язаних із припиненням вчинюваного акту домашнього насильства, у разі безпосередньої небезпеки для життя чи здоров’я постраждалої особи.
Органи управління освіти, навчальні заклади та установи системи освіти
Органи управління освітою:
До повноважень органів управління освітою у сфері запобігання та протидії домашньому насильству відповідно до компетенції належать:
• забезпечення підготовки фахівців відповідної кваліфікації та галузі знань з метою належного виконання ними функцій із запобігання та протидії домашньому насильству;
• забезпечення впровадження в навчально-виховний процес на всіх освітніх рівнях, у тому числі включення до навчальних програм і планів, питань запобігання та протидії домашньому насильству;
• забезпечення включення до освітньо-професійних програм під час встановлення державних стандартів освіти питань запобігання та протидії домашньому насильству;
• участь у підготовці (перепідготовці, підвищенні кваліфікації) фахівців, які представляють суб’єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству;
• забезпечення включення до навчальних та виховних програм питань запобігання та протидії домашньому насильству;
• методичне забезпечення навчальних закладів з питань запобігання та протидії домашньому насильству;
• звітування центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, про результати здійснення повноважень у цій сфері у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству.
Навчальні заклади та установи системи освіти
Навчальні заклади та установи системи освіти під час здійснення заходів у сфері запобігання та протидії домашньому насильству:
• проводять з учасниками навчально-виховного процесу виховну роботу із запобігання та протидії домашньому насильству;
• повідомляють не пізніше однієї доби службу у справах дітей, уповноважені підрозділи органів Національної поліції України у разі виявлення фактів домашнього насильства стосовно дітей або отримання відповідних заяв чи повідомлень;
• проводять інформаційно-просвітницькі заходи з учасниками навчально-виховного процесу з питань запобігання та протидії домашньому насильству, у тому числі стосовно дітей та за участю дітей, приділяючи особливу увагу формуванню небайдужого ставлення учнів до постраждалих дітей, усвідомлення необхідності невідкладного інформування вчителів про випадки домашнього насильства, що стали їм відомі, повідомлення про такі випадки до кол-центру з питань запобігання та протидії домашньому насильству, насильству за ознакою статі та насильству стосовно дітей;
• організовують роботу практичного психолога та/або соціального педагога з постраждалими дітьми;
• звітують центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, про результати здійснення повноважень у цій сфері у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству.
Органи, установи і заклади охорони здоров`я
Органи охорони здоров`я
До повноважень органів охорони здоров’я у сфері запобігання та протидії домашньому насильству належать:
• розроблення та затвердження стандарту надання медичної допомоги постраждалим особам або особам, які ймовірно постраждали від домашнього насильства;
• затвердження порядку проведення та документування результатів медичного обстеження постраждалих осіб;
• методичне забезпечення установ і закладів охорони здоров’я з питань запобігання та протидії домашньому насильству;
• звітування центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, про результати здійснення повноважень у цій сфері у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству.
Установи і заклади охорони здоров`я
Установи і заклади охорони здоров’я під час здійснення заходів у сфері запобігання та протидії домашньому насильству:
• повідомляють уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про виявлення ушкоджень, що могли виникнути внаслідок вчинення домашнього насильства, а в разі виявлення ушкоджень у дитини - також службу у справах дітей;
• у разі виявлення тілесних ушкоджень забезпечують в установленому порядку проведення медичного обстеження постраждалих осіб;
• у разі виявлення ушкоджень сексуального характеру направляють постраждалих осіб на тестування на ВІЛ-інфекцію;
• надають медичну допомогу постраждалим особам з урахуванням індивідуальних потреб;
• інформують постраждалих осіб про заходи та соціальні послуги, якими вони можуть скористатися;
• звітують центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, про результати здійснення повноважень у цій сфері у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству.
Загальні та спеціалізовані служби підтримки постраждалих осіб
Загальні та спеціалізовані служби підтримки постраждалих осіб у межах своїх повноважень здійснюють:
• прийом і розгляд заяв від постраждалих осіб або їхніх представників про отримання допомоги, зокрема соціальних послуг для осіб, які перебувають у складних життєвих обставинах;
• інформування місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, уповноважених підрозділів органів Національної поліції України про виявлення фактів домашнього насильства за наявності добровільної поінформованої згоди постраждалих осіб, крім випадків вчинення насильства стосовно дітей та недієздатних осіб або виявлення актів насильства кримінального характеру, коли така згода не вимагається; у разі виявлення факту домашнього насильства стосовно дитини - інформування не пізніше однієї доби служби у справах дітей та уповноважених підрозділів органів Національної поліції України;
• оцінку потреб постраждалих осіб;
• надання постраждалим особам повної та вичерпної інформації про їхні права і можливості отримання ними дієвої допомоги;
• надання відповідно до компетенції постраждалим особам соціальних послуг, медичної, соціальної, психологічної допомоги на безоплатній основі, сприяння наданню правової допомоги, а також забезпечення тимчасового притулку для таких осіб та їхніх дітей у порядку, передбаченому законодавством;
• інформування в установленому законодавством порядку місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування про осіб, яким надавалася допомога, та про результати її надання.
Спеціальні заходи щодо протидії домашньому насильству
Законом встановлено, що до кривдника (особи що вчинила домашнє насильство у будь-якій формі) суб’єктами, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству може бути встановлено спеціальні заходи щодо протидії домашньому насильству. До спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належать:
1) терміновий заборонний припис стосовно кривдника (виноситься уповноваженими підрозділами органів Національної поліції України);
2) обмежувальний припис стосовно кривдника (видається судом);
3) взяття на профілактичний облік кривдника та проведення з ним профілактичної роботи (здійснюється уповноваженими підрозділами органу Національної поліції України);
4) направлення кривдника на проходження програми для кривдників (відповідальними за виконання програм для кривдників, є місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування).
Кiлькiсть переглядiв: 46

Коментарi