Леся Українка

2024-02-28

25 лютого 2024 року відзначаємо 153 річницю від дня народження Лесі Українки (Лариси Петрівни Косач) – геніальної доньки українського народу.

З повномасштабним вторгненням ворога на наші українські землі, з новою силою звучить художнє слово видатної української письменниці, перекладачки, громадської та культурної діячки: «А звемось просто українці, бо ми такими єсьмо». Саме українське слово стало матрицею творчості Лариси Петрівни Косач.

Народилася Лариса Косач 1871 року у Новограді-Волинському, її дитячі роки минули на Волині – в Луцьку та у батьківському маєтку в селі Колодяжне.

Волинь – це край дитинства Лесі Українки, який залишився для неї на все життя наймилішим куточком землі. Тут вона слухала пісні, казки, пізнала народні повір'я й обряди, її вразив химерний світ народної міфології.

Літературна діяльність поетеси почалася дуже рано: у дев’ять років написала перший вірш, а в тринадцять – надрукувалася. У 19-річному віці Леся Українка, прагнучи полегшити сестрі Ользі процес вивчення дисципліни, написала підручник із cтародавньої історії за прикладом книги Луї Менара (Париж, 1882).

Великий вплив на духове становлення Лесі мала родина, передусім, мати – письменниця й фольклорист Олена Пчілка і дядько – видатний діяч культури Михайло Драгоманов. Серед близького оточення родини Косачiв були відомі діячі української культури: Iван Франко, Михайло Старицький, Микола Лисенко та iншi. Спiлкування з ними сприяло творчому зростанню талановитої дiвчини.

Лiтературне iм’я – Леся Українка – з’явилось, коли авторцi минуло тринадцять рокiв, ним були пiдписанi вiршi «Конвалiя» та «Сафо» і опублiкованi у 1884 р. у львiвському журналi «Зоря».

Відомо, що впродовж життя Лариса Петрівна вивчала іноземні мови й різною мірою оволоділа принаймні 11-ма: латинською, грецькою, німецькою, французькою, італійською, англійською, польською, болгарською, грузинською, іспанською, шведською, а також українською й російською. У ті часи читати твори мовою оригіналу вважалося нормою для інтелігентної людини. Водночас, багато зусиль поетеса докладала до модернізації української літературної мови, вона є авторкою неологізмів «промінь» та «провесна».

Біографи зазначають, що перша друкована книжка під назвою «Вечорниці» порадувала поетесу, коли їй виповнилося 14 років. Про це попіклувалася Олена Пчілка, щоб підтримати доньку після складної операції.

Псевдонім Леся Українка юна письменниця обрала завдяки осмисленому прагненню служити Вітчизні та примножувати її самобутню культуру. Це також пов’язано з величезною пошаною до духовного наставника Михайла Драгоманова, оскільки низку творів ним було підписано «Українець». Окрім того, Лариса Петрівна використовувала також псевдонім «Незалежний Українець», а також криптонім «Н.С.Ж.» (Незалежна Спілка Жіноча) та інші, про які досить мало відомо.

Леся Українка була не тільки талановитою в поезії. Не зважаючи на хворобу, прекрасно грала на фортепіано, мала покликання до малювання, а також любила вишивати.

Леся Українка однією з перших почала говорити про жіночу особистість і непокору: доводила, що жінка вільна обирати свій шлях самостійно. Не дарма Іван Франко називав її “єдиним мужчиною в нашому письменстві”.

«Це була жінка-боєць, жінка-воїн, – суща правда. Але це була жінка, і глибокою, і ніжною жіночністю овіяні деякі її ліричні шедеври, в яких вона часом – на хвилинку – опускала гострий свій меч і навіть іноді видобувала з серця сумнів, ба й розпачливі ноти…» – так писав про неї Максим Рильський.

«Ні! я жива! Я буду вічно жити! Я в серці маю те, що не вмирає» – промовляє до нас Леся Українка. Ці слова стали пророчими для поетеси в боротьбі за любов, за життя. Для нас, сучасників, вони є усвідомленням того, наскільки Леся Українка випереджала час і тоді, і тепер! Сьогодні весь український народ мужньо і незламно стоїть у боротьбі за свою ідентичність, свободу, за рідну Україну!

Літературний захід: «Я жива! Я буду вічно жити!»