Жива легенда-Ліна Костенко
2021-03-19
Святкуємо разом 91-у річницю дня народження української письменниці, поетеси Ліни Василівни Костенко wym-161632513224
Вітаємо з Днем народження Ліну Василівну Костенко - перлину сучасної української літератури!wym-1616326277997
Дякуюємо за чарівний світ улюблених поезій.
Її поезія – про життя в усіх його проявах
ПРО ВДЯЧНІСТЬ
Вечірнє сонце, дякую за день!
Вечірнє сонце, дякую за втому.
За тих лісів просвітлений Едем
і за волошку в житі золотому.
За твій світанок, і за твій зеніт,
і за мої обпечені зеніти.
За те, що завтра хоче зеленіть,
за те, що вчора встигло одзвеніти.
За небо в небі, за дитячий сміх.
За те, що можу, і за те, що мушу.
Вечірнє сонце, дякую за всіх,
котрі нічим не осквернили душу.
За те, що завтра жде своїх натхнень.
Що десь у світі кров ще не пролито.
Вечірнє сонце, дякую за день,
за цю потребу слова, як молитви.
БУВАЄ, ЧАСОМ СЛІПНУ ВІД КРАСИ
Буває, часом сліпну від краси.
Спинюсь, не тямлю, що воно за диво,—
оці степи, це небо, ці ліси,
усе так гарно, чисто, незрадливо,
усе як є — дорога, явори,
усе моє, все зветься — Україна.
Така краса, висока і нетлінна,
що хоч спинись і з Богом говори.
ПРО ПРИРОДУ
Ще назва є, а річки вже немає.
Усохли верби, вижовкли рови,
і дика качка тоскно обминає
рудиментарні залишки багви.
І тільки степ, і тільки спека, спека,
і озерянин проблиски скупі.
І той у небі зморений лелека,
і те гніздо лелече на стовпі.
Куди ти ділась, річенько? Воскресни!
У берегів потріскались вуста.
Барвистих лук не знають твої весни,
і світить спека ребрами моста.
Стоять мости над мертвими річками.
Лелека зробить декілька кругів.
Очерети із чорними свічками
ідуть уздовж колишніх берегів...
І ВСЕ НА СВІТІ ТРЕБА ПЕРЕЖИТИ
І все на світі треба пережити,
І кожен фініш – це, по суті, старт,
І наперед не треба ворожити,
І за минулим плакати не варт.
Тож веселімось, людоньки, на людях,
Хай меле млин свою одвічну дерть.
Застряло серце, мов осколок в грудях,
Нічого, все це вилікує смерть.
Хай буде все небачене побачено,
Хай буде все пробачене пробачено,
Хай буде вік прожито, як належить,
На жаль, від нас нічого не залежить…
А треба жити. Якось треба жити.
Це зветься досвід, витримка і гарт.
І наперед не треба ворожити,
І за минулим плакати не варт.
Отак як є. А може бути й гірше,
А може бути зовсім, зовсім зле.
А поки розум од біди не згірк ще, –
Не будь рабом і смійся як Рабле!
Тож веселімось, людоньки, на людях,
Хай меле млин свою одвічну дерть.
Застряло серце, мов осколок в грудях,
Нічого, все це вилікує смерть.
Хай буде все небачене побачено,
Хай буде все пробачене пробачено.
Єдине, що від нас іще залежить, –
Принаймні вік прожити як належить.
Флешмоб читань поезії Ліна Костенко, в честь дня народження
Напитись голосу твого,
Того закоханого струму,
Тієї радості і суму,
Чаклунства дивного того.
Завмерти, слухати, не дихать,
Зненацька думку перервать.
Тієї паузі безвихідь
Красивим жартом рятувать.
Слова натягувать, як луки,
Щоб вчасно збити на льоту
Нерозшифрованої муки
Невідворотну німоту.
Триматись вільно й незалежно,
Перемовчати: хто кого.
І так беззахисно й безмежно
Чекати голосу твого.
Життя іде і все без коректур.
І час летить, не стишує галопу.
Давно нема маркізи Помпадур,
і ми живем уже після потопу.
Не знаю я, що буде після нас,
в які природа убереться шати.
Єдиний, хто не втомлюється, – час.
А ми живі, нам треба поспішати.
Зробити щось, лишити по собі,
а ми, нічого, – пройдемо, як тіні,
щоб тільки неба очі голубі
цю землю завжди бачили в цвітінні.
Щоб ці ліси не вимерли, як тур,
щоб ці слова не вичахли, як руди.
Життя іде і все без коректур,
і як напишеш, так уже і буде.
Але не бійся прикрого рядка.
Прозрінь не бійся, бо вони як ліки.
Не бійся правди, хоч яка гірка,
не бійся смутків, хоч вони як ріки.
Людині бійся душу ошукать,
бо в цьому схибиш – то уже навіки.
Коли я буду навіть сивою,
і життя моє піде мрякою,
а для тебе буду красивою,
а для когось, може, й ніякою.
А для когось лихою, впертою,
ще для когось відьмою, коброю.
А між іншим, якщо відверто,
то була я дурною і доброю.
Безборонною, несинхронною
ні з теоріями, ні з практиками.
і боліла в мене іронія
всіма ліктиками й галактиками.
І не знало міщанське кодло,
коли я захлиналась лихом,
що душа між люди виходила
забинтована білим сміхом.
І в житті, як на полі мінному,
я просила в цьому сторіччі
хоч би той магазинний мінімум:
– Люди, будьте взаємно ввічливі! –
і якби на те моя воля,
написала б я скрізь курсивами:
– Так багато на світі горя,
люди, будьте взаємно красивими!
Нехай підождуть невідкладні справи.
Я надивлюсь на сонце і на трави.
Наговорюся з добрими людьми.
Не час минає, а минаєм ми.
А ми минаєм... ми минаєм... так-то...
А час — це тільки відбивання такту.
Тік-так, тік-так... і в цьому вся трагічність.
Час — не хвилини, час — віки і вічність.
А день, і ніч, і звечора до рання —
це тільки віхи цього проминання.
Це тільки мить, уривочок, фрагмент.
Остання нота ще бринить в повітрі, —
дивися: Час, великий диригент,
перегортає ноти на пюпітрі.
Страшні слова, коли вони мовчать
Страшні слова, коли вони мовчать,
коли вони зненацька причаїлись,
коли не знаєш, з чого їх почать,
бо всі слова були уже чиїмись.
Хтось ними плакав, мучивсь, болів,
із них почав і ними ж і завершив.
Людей мільярди і мільярди слів,
а ти їх маєш вимовити вперше!
Все повторялось: і краса, й потворність.
Усе було: асфальти й спориші.
Поезія – це завжди неповторність,
якийсь безсмертний дотик до душі.
«Ми унікальна нація. У нас хліборобів морили голодом.
Режисери ставили спектаклі у концтаборах.
Поетів закопували у вічну мерзлоту.
У кого ще є атомний саркофаг? А у нас є...»
Ліна Костенко, безсумнівно, найвидатніша, найавторитетніша сучасна українська поетеса, майстер слова світового рівня.
ЇЇ цілком заслужено іменують живим сумлінням, «цитаделлю духу» української літератури, нації. Недаремно безліч сучасних літературних критиків називають Ліну Василівну «залізною леді української літератури»
Перші вірші Ліна Костенко випустила в 16 років.
1956 року Ліна Костенко закінчила інститут, а вже наступного року вийшла її перша книга поезій «Проміння землі». Друга збірка «Вітрила» була опублікована 1958 року, «Мандрівки серця» – 1961-го.
Збірка «Княжа гора» 1972 року була розкритикована, так і не вийшовши у світ. З тих пір на поетичне слово Ліни Костенко було оголошено заборону, її твори не виходили окремими виданнями, і навіть саме ім’я автора зникло зі сторінок періодики.
Радянська влада так і не змогла підкорити волю Ліни. Коли безліч письменників було ув’язнено та вислано за терени рідної землі, Ліну Костенко ніхто не думав заарештовувати. Очевидно, її боялися. Побоялися, що арешт поетеси викличе велику хвилю протестів і в Україні, і за кордоном. Її покарали в найжорстокіший спосіб: ім’я літераторки занесли до «чорного списку», а її твори заборонили друкувати.
У 1987 році поетеса стала лауреатом Державної премії імені Тараса Шевченка за роман у віршах «Маруся Чурай». Уже на той час її творчість вийшла далеко за межі простору української культури. За межами цього простору вона, власне, й залишається вже понад пів століття свого буття.
Твори Ліни Костенко перекладалися і перекладаються багатьма мовами народів світу: англійською, німецькою, французькою, іспанською, італійською, білоруською, болгарською, російською, польською, чеською, сербською, естонською, португальською, румунською, словацькою, хорватською, угорською, шведською.
У 60-х роках ХХ ст. ім’я поетеси стає відомим і серед українців у діаспорі. За кордоном твори Л. Костенко публікуються в українських періодиках, а також виходять в окремих виданнях. Так, у 1962 р. 18 поезій мисткині ввійшло до виданої в бібліотеці «Сучасності» (Мюнхен) збірки нової української лірики «Поети чумацького шляху»; у 1967 р. 15 творів було надруковано в антології нової української лірики «Шістдесят поетів шістдесятих років», що вийшла у видавництві «Пролог» (Мюнхен). Найповніше зібрання творів Л. Костенко в 60-хроках ХХ ст. під назвою «Поезії» випустило в 1969 р. українське видавництво «Смолоскип» ім. В. Симоненка (Париж–Балтимор–Торонто).
Відновлення української державності 1991 року письменниця сприйняла як шанс для порятунку нації, повернення її в коло найрозвинутіших європейських народів. Але постійні конфлікти та суперечності, прорахунки державного відродження засмутили і обурили народну поетесу. Вона заявила: «Не хочу грати жодної з ролей у цьому сатанинському спектаклі. Гряде неоцинізм. Я в ньому не існую». І дотрималася слова. Зокрема, відмовилася від премії «Золотий письменник України», не пояснивши нічого жодним словом, і від звання Героя України, який хотів їй вручити президент Віктор Ющенко, а фраза «Політичної біжутерії не ношу» стала мало не афоризмом.
Ліна Костенко завжди писала, що хотіла, і говорила, що думала, ніколи не підлаштовуючись під обставини.
Письменниця усім своїм життям і творчістю засвідчує несхитну мужність, палку любов до України. Вона — одна з тих митців, хто не втратив людської гідності в часи переслідувань, не йшов на компроміс з владою, бо свою позицію поетеса завжди виражала прямо і відкрито: «...не боюсь донощика в трактирі, бо все кажу у вічі королю». З-поміж усіх високих слів, які доречні, коли йдеться про Ліну Василівну Костенко, найперше — Талант писати і гідно жити. Ім’я її стало символом безумовної справжності.
У переддень 91 дня народження, 18 березня 2021 року, Комітет Верховної Ради України з питань гуманітарної та інформаційної політики підтримав для номінації на Нобелівську премію з літератури у 2022 році українську поетесу Ліну Костенко.
Вона - душа, совість, розум України.
Читайте твори Ліни Костенко!
КРИЛА
А й правда, крилатим ґрунту не треба.
Землі немає, то буде небо.
Немає поля, то буде воля.
Немає пари, то будуть хмари.
В цьому, напевно, правда пташина…
А як же людина? А що ж людина?
Живе на землі. Сама не літає.
А крила має. А крила має!
Вони, ті крила, не з пуху-пір’я,
А з правди, чесноти і довір’я.
У кого – з вірності у коханні.
У кого – з вічного поривання.
У кого – з щирості до роботи.
У кого – з щедрості на турботи.
У кого – з пісні, або з надії,
Або з поезії, або з мрії.
Людина нібито не літає…
А крила має. А крила має!
І якби на те моя воля, написала б я скрізь курсивами:
— Так багато на світі горя, люди, будьте взаємно красивими
#Ліна Костенко - жива легенда, невичерпне джерело мудрості
Кiлькiсть переглядiв: 121
Назад до списку
Догори